АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РЕЛІГІЄЗНАВЧОЇ НАУКИ УКРАЇНИ(післяслово до кн.2 “Релігієзнавча наука років незалежності”, автор – проф.А.М.Колодний)

Релігієзнавство – порівняно молода і водночас одна з найдавніших галузей гуманітарного знання. Найдавніша тому, що знання про релігію ми знаходимо у творах авторів країн ще давнього світу. Молода тому, що її складові як науки почали конституюватися в систему знання лише в ХVІІІ-ХІХ століттях. Визначитися у своєму предметі релігієзнавству виявилося куди важче, ніж іншим гуманітарним наукам. Складність цього визначення зумовлена передусім гносеологічними чинниками. Річ в тому, що описати феномен релігії за допомогою звичних понять і категорій не можна. Особливістю релігії є те, що в ній відображаються не якісь зовнішні щодо людини природні і суспільні сили, а такий її особистісний стан, який можна назвати станом самовизначення у світі, здобуття людною самої себе. Саме завдяки релігії природні й суспільні об’єкти набувають ролі знаків людських символів і ціннісних орієнтирів, а людина одержує можливість відчути свою причетність до тих процесів, які відбуваються у Всесвіті, але не одержали якогось логічного обґрунтування, виступають як продукт дії якихось непізнаваних Вищих Сил, що існують реально. В релігії людина усвідомлює своє ставлення до світу насамперед через ставлення до свого роду межових основ власного буття і самовизначається в ньому на основі віднайдення в собі того надлюдського, що єднає її з трансцендентним. І тут правим був відомий історик А. Тойнбі, який розумів релігію як таке ставлення людини до життя, яке допомагає їй здолати його труднощі шляхом надання задовільних духовних відповідей на фундаментальні питання про таємницю Всесвіту і її роль і місце в ньому. (більше…)