Релігієзнавство України незалежної

Цю книгу підготовлено на основі доопрацювання колективної монографії «Академічне релігієзнавство України: історія і сьогодення» (К., 2006), написаної співробітниками Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ. У ній узагальнюються здобутки релігієзнавчої науки України років незалежності, зокрема в такій його дисциплінарній сфері як конфесійне релігієзнавство.

Зацікавлених просимо звертатися у Відділення релігієзнавства, тел. 279-04-18.

Можемо запропонувати ще низку видань з релігієзнавчої проблематики:колективних та індивідуальних монографій, брошур, наукових збірників, номерів наших періодичних видань, диск “Академічне релігієзнавство” та ін.

ЗМІСТ

Вступ (А.Колодний) ……………………………………………………..

Розділ І. Українське релігієзнавство

в його РОЗВИТКУ І НИНІШНЬОМУ СТАНІ ……………………

  1. Релігієзнавча думка України: її історія і сьогоденні здобутки (А.Колодний)
  2. Академічна релігієзнавча інституція (А.Колодний) ……………….
  3. Етнологія релігії в структурі українського релігієзнавства (Л.Филипович)
  4. Релігієзнавча наука і релігієзнавча освіта (А.Колодний) …………
  5. Українське релігієзнавство в контексті світової науки про релігію (Л.Филипович)
  6. Українське богословське релігієзнавство сьогодення (В.Шевченко) .

Розділ ІІ. Конфесійне релігієзнавство –

домінуюча складова українського релігієзнавства

  1. Процес конфесіоналізації релігійного життя України як об’єкт наукового вивчення (В.Климов) …………………………………..
  2. Свобода буття релігії: релігієзнавчий вимір (М.Бабій) …………
  3. Християнознавчі студії України (П.Павленко) …………………..
  4. Православна проблематика в дослідницьких здобутках українських релігієзнавців (О.Саган) ……………………………..
  5. Католицизм України в сучасних академічних дослідженнях (О.Недавня)
  6. Протестантизм як предмет релігієзнавчого дослідження (П.Яроцький)
  7. Нові релігійні течії в дослідженнях українських вчених (Л.Филипович)
  8. Харизматизм в дослідницькому пошуку релігієзнавців (В.Титаренко)
  9. Історіософія ісламу в Україні: минуле та майбутнє (Т.Хазир-Огли)

Післяслово. Актуальні проблеми і перспективи релігієзнавчої науки України (А.Колодний) ………………………………………………………………………..

Додатки. ……………………………………………………………………

Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України в його науковому складі (на поч. 2010 року) ……..

Українська Асоціація релігієзнавців ……………………………………..

Видання книжкової, брошурної та журнальної форми Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ 1996-2009 років ………………………..

ВСТУП

Хоч початки вітчизняної релігієзнавчої думки ми віднаходимо ще в добі Київської Русі, а її перші світські фахові вияви в окремих працях діячів громадівського руху та в лекційних курсах декого з києво-університетських професорів, проте доба соціалізму перервала процес становлення українського релігієзнавства як окремої сфери гуманітарного знання. Хоч в ці роки й з’являлися ідеологічно незаангажовані й науково обґрунтовані в розгляді релігійних феноменів праці декого із українських вчених, але загалом дослідники цієї доби слугувалися у своїй роботі опійними оцінками релігії марксизмом, прагнули визначити шляхи і навіть час відмирання, як тоді говорилося, релігійних передсудів. Саме така зорієнтованість релігієзнавчих досліджень в Україні була домінуючою, якщо не єдиною. Тому якщо колеги з Росії в цей час писали фундаментальні праці з історії релігії, її окремих конфесійних виявів, які не втратили значною мірою своєї наукової значимості і в наш час, то в Україні праці такого змісту з’являлися лише подеколи, бо ж, згідно комуністично-партійних установок, треба було вивчати не що є релігія, а як її долати.

Лише крах комуністичної ідеології й одержання Україною незалежності від вікового її колонізатора – Росії і духовного гнобителя – Московського Православ’я створили умови для формування у нас релігієзнавства як окремої сфери наукового знання з чітко визначеним його об’єктом і предметом дослідження, принципами дослідницького пошуку, складною і чітко субординованою дисциплінарною структурою. Цьому сприяло зокрема утворення в 1991 році в структурі Національної Академії наук при Інституті філософії єдиної в країні, як на сьогодні, академічної релігієзнавчої наукової інституції – Відділення релігієзнавства. Творчі здобутки цієї інституції засвідчують обґрунтованість і своєчасність прийняття рішення про її утворення. Відсутність подібних наукових установ не тільки в країнах СНД, а й навіть далекого зарубіжжя, не дає можливості зосередити колективно зусилля науковців на вивчення феномена релігії у всій її складності, конфесійному і функціональному різноманітті. Релігійні явища тоді досліджують окремо представники різних наук, але ж при цьому релігія вивчається не як ціле, а в цілому, і то не у всьому різноманітті її виявів у різних сферах суспільного і духовного життя.

Вагомим здобутком українських релігієзнавців років незалежності є насамперед дві їх фундаментальні праці – „Академічне релігієзнавство” (2000 і 2008 рр.) та „Історія релігії в Україні” (1999 р.). До цього додається низка праць з історії, конфесіології та етнології релігії, свободи буття релігії і особливостей її функціонування за умов постмодерну та глобалізації (перелік див. в кінці тому). Наукові конференції українських релігієзнавців з великого різноманіття тематики збирають за місцем їх проведення в різні наукові чи навчальні інституції країни дослідників не лише з багатьох українських міст, а й із зарубіжжя – близького і далекого. Присутність релігієзнавців України в шести міжнародних релігієзнавчих асоціаціях дає можливість включити українську науку про релігію в її світовий контекст.

Жодна зарубіжна релігієзнавча інституція не співпрацює так творчо із різними конфесіями, як українська – наше релігієзнавче Відділення Академії наук, наша Українська Асоціація релігієзнаців. Жодна з них не має такого обсягу періодичних і серійних видань, як наша, а це – щорічник „Релігійна свобода”, квартальник „Українське релігієзнавство” і щомісячник „Релігійна панорама”, десятитомний проект „Історія релігії в Україні” та серія „Мислителі української діаспори”, донедавна ще й „Людина і світ”. Жодна із зарубіжних релігієзнавчих інститутів не співпрацює так з державними і громадськими організаціями, як наше Відділення релігієзнавства, яке передає до них щорічно щонайменше п’ятнадцять різного змісту науково-експертних матеріалів та аналітичних записок. Жодна із знаних нами релігієзнавчих інституцій не охопила своєю дослідницькою увагою таке різноманіття наукових тем з багатьох дисциплінарних структур науки про релігію, як наша. Жодна з них не прилучилася так до підготовки наукових кадрів релігієзнавців, як наше Відділення, що практично працює на правах самостійної наукової академічної інституції.

Відділення – це порівняно невеликий колектив науковців-релігієзнавців, які активно і творчо працюють на розвиток свого фаху у всьому дисциплінарному його багатоманітті. Ми досліджуємо проблеми філософії релігії, її історіософії, історії, конфесіології, етнології, соціології, психології, політології, правології. Актуальним для нас нині є написання „Української релігієзнавчої енциклопедії”. Гадаємо, що підготуємо ще дві праці – „Історію релігієзнавчої думки України” та „Історію українського богослів’я”, видрукуємо «Атлас релігійного життя України». Маємо перевидати в новій редакції, як того багато хто просить, наше „Академічне релігієзнавство”, завершити роботу над десятитомником „Історія релігії в Україні”.

Кожний науковий співробітник Відділення працює ще й над якоюсь своєю індивідуальною дослідницькою темою з релігієзнавчого фаху. З нами творчо співпрацюють в дослідженні різних тем вузівські науковці, об’єднані Українською Асоціацією релігієзнавців.

Готуючись відзначити в 2011 році 20-річчя Відділення релігієзнавства, нам приємно згадати, що його співробітниками в різні роки були академік О.С.Онищенко, доктори наук В.Бондаренко, Г.Надтока і О.Карагодіна, кандидати наук С.Головащенко, А.Ротовський, О.Сарапін, В.Любчик і Т.Гаврилюк, інші науковці. Ми водночас вшановуємо світлу пам’ять наших колег докторів наук Бориса Лобовика, Петра Косухи і Віктора Фоміченка, кандидатів наук О.Косянчука і М.Литвиненка. Ми віддаємо шану пам’яті академіку В.І.Шинкаруку – директору нашого Інституту, який не лише підтримав ідею утворення в структурі його Інституту Відділення релігієзнавства, а й не дав можливості розпорошити його відділи по академічним інститутам у 1993 році.

Нині в нашому колективі працює 23 наукових співробітників, 9 з них є докторами і 11 кандидатами наук. Проте наслідки роботи Відділення вимірюються не кількістю працюючих в його штаті, а нашим вмінням поєднати зусилля великого загону релігієзнавців України з різних установ і міст на вирішення важливого завдання – формування цілісної системи нашого фахового знання і включення української релігієзнавчої науки в контекст світового релігієзнавства. Зрозуміло, що останнє вимагає від нас насамперед належної глибини і аргументованості наукового пошуку, осягнення здобутків світової релігієзнавчої науки. Може старше покоління в цьому відіграватиме скоріше переважно організаторську роль, але молоді релігієзнавці із добрим знанням іноземних мов і глибокою освіченістю мають бути готовими до гідного представництва України на великому різноманітті світових релігієзнавчих форумів.

Підготовка кадрів молодих релігіє знавців – то одна із сторінок нашої фахової роботи. До неї входить не лише праця за сумісництвом на факультетах релігієзнавчої спеціалізації різних вузів, підготовка наукової молоді через її навчання в аспірантурі, а й започаткована нами робота міжнародної школа молодих релігієзнавців, пошук форм їх стажування в закордонних фахових інституціях.

Окрім вагомих наукових здобутків, наше фахове релігієзнавство має й деякі свої вади. Подеколи наступила профанація релігієзнавства через підключення до нього і в сферу науково-дослідницької, а переважно – вузівсько-викладацької роботи, осіб без фахової освіти, які тематично релігієзнавство зводять до формули: а чи знаєте ви? Не осягнувши феномен релігії у всій повноті його суті, конфесійному багатоманітті і різноманітті функціональності, вони обмежуються описанням деяких фактів з релігійного життя, церковних обрядів або розповідями фактиків з церковних історій, життя священиків. Релігієзнавство у його вузівському викладанні постає переважно як конфесіологія релігії. При цьому розповідаються факти минулої історії. Трагедією релігієзнавчої науки є те, що сьогоднішні релігієзнавці не спілкуються з живими носіями різних конфесій, не знають сучасні релігійні видання, не читають релігійну періодику, а працюють на матеріалах минулого. А відтак вони обмежуються описаннями релігії доби її модерну, а не постмодерну, доби глобалізації. Бідою нашою є те, що із-за фінансової скрути новинки релігієзнавчих видань не доходять до кожної наукової бібліотеки, бібліотек вузів. Та й самих вузівських релігієзнавців переважно не цікавлять нові фахові видання, фахова періодика. Ми це знаємо по тому, скільки їх приходять до нас у Відділення, скільки цікавляться нашими виданнями із фаху, скільки передплачують нашу „Релігійну панораму”, яка дає оперативну інформацію про стан релігійного життя в країні і світі, скільки заявок приходить на участь в роботі наукових конференцій. То ж баласт ремісників у сфері релігієзнавства ще надто великий. Ми не відчуваємо вогник «релігієзнавчого патріотизму» і з боку нашої молодої зміни.

Турбує ще й тематична наповнюваність дисертаційних робіт, яка зорієнтована переважно в минуле, на вже досліджене, неактуальне, дріб’язкове. Відсутні фундаментальні дослідження з філософії релігії, її феноменології, психології, соціології. Добре, що почало визначатися у своєму предметі і структурі практичне релігієзнавство, але ентузіастів, які б підняли різноманіття його проблем, мало.

Недоліком нашої роботи є й те, що нам вдалося лише сконтактувати вузівських релігієзнавців і богословів при проведенні наукових конференцій, а водночас ми не маємо жодної видрукуваної спільної наукової праці. Правда, це пояснюється не завжди упередженістю богословів щодо релігієзнавців як носіїв нібито атеїстичної традиції, а скоріше наявною міжконфесійною упередженістю всередині богослов’я, визнанням кожною конфесією своєї єдиноістинності.

Проблемою для нас є пропаганда наших здобутків на міжнародному рівні. І тут проти нас спрацьовує не лише постійна недофінансованість нашої фахової наукової роботи, а й незнання більшістю релігієзнавців України хоч однієї іноземної мови. Тому ми й розвиваємося у світі як річ-в-собі, працюємо лише для себе.

Відтак українське релігієзнавство, попри свої помітні і визнані нашими зарубіжними колегами здобутки, має низку своїх проблем. Здолати їх не просто. Це актуалізує питання утворення в системі Національної Академії наук самостійного Інституту релігієзнавства, який буде фінансуватися вже не за тим залишковим принципом, як діюче Відділення в структурі Інституту філософії, матиме більший колектив професіоналів-релігієзнавців.

Книга такого змісту, як цей том, вже виходила у світ у 2006 р. до 15-річчя нашого Відділення, але вона надто швидко стала невідшуковуваною. То ж визріла потреба видрукувати її другим, але вже доопрацьованим виданням, зробити її більш доступною широкому загалу релігієзнавців України, що ми й зробили. Але при цьому з’явилася ідея видрукувати книгу як другий том двохтомника «Релігієзнавство України». Перший том буде підготовлено до друку в кінці 2010 року.

Зазначимо відразу, що силами свого наукового колективу ми не можемо водночас охопити весь спектр бажаної для дослідження релігієзнавчої тематики. Відтак виникла ідея визначити на першому етапі по кожній із актуальних наукових релігієзнавчих проблем одного науковця-координатора із пошуку і формування колективу вчених країни, зорієнтованих на цю проблему. На другому етапі проводиться визначення тематичної структури дослідження проблеми, виявляються бажаючі працювати над тим чи іншим її розділом і визначається спільна методологія дослідницької роботи і час повного виконання завдань. Третій етап передбачає вже безпосередню роботу над написанням розділів, проведення наукових конференцій з метою апробації їх змісту. Завершується робота написанням колективної монографії.

Відтак обласні осередки Української Асоціації скоро одержать наші пропозиції з організації проблемних груп. Вони мають провести роботу з пошуку тих, хто готовий до серйозної наукової роботи на царині релігієзнавства. Щоб українське релігієзнавство розвивалося як єдина наукова інституція, нам потрібна саме така кооперація. В такий спосіб вузівський науковець зможе вийти не лише на всеукраїнський рівень дослідницької діяльності, а й на світовий. Саме через проблемні релігієзнавчі групи можна буде ввійти в контекст діяльності різнодисциплінарних міжнародних релігієзнавчих асоціацій – істориків релігії, її соціологів, філософів, правологів та ін.

Advertisements