2. АКАДЕМІЧНА РЕЛІГІЄЗНАВЧА ІНСТИТУЦІЯ (з кн.2 “Релігієзнавча наука років незалежності”, автор проф.А.М.Колодний)

Про Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України: його історію, роботу, співробітників, видання, плани й перспективи.

До входження України у свою незалежність в УРСР функціонувало дві науково-дослідницькі релігієзнавчі інституції – відділ (пізніше – сектор) світоглядних проблем релігії та атеїзму Інституту філософії Академії наук України (очолювали в різний час доктори філософських наук, професори А.Єришев, Є.Дулуман, Б.Лобовик, а з 1990 року – д.філос.н. А.Колодний) та Міжреспубліканський філіал Інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук при ЦК КПРС (очолював тоді член-кореспондент АН України, професор О.Онищенко). Якщо перша інституція займалася дослідженням переважно особливостей релігійного феномену в різноманітті його конфесійних виявів і поліфункціональності, то друга акцентувала свою увагу на проблемах живучості релігійності за умов соціалізму і визначенні шляхів її подолання. Ця особливість дослідницьких зусиль знайшла своє відповідне вираження і в публікаціях відділу й філіалу.

В період перебудови дещо змінилося ставлення держави до релігійних організацій, їх діяльності. Лояльнішою стала до виявів релігійності і Комуністична партія. Це актуалізувало питання об’єднання двох релігієзнавчих інституцій України і утворення в структурі Академії наук України солідного наукового підрозділу з дослідження релігійних явищ і процесів. Президія АН УРСР 26 червня 1991 року прийняла Постанову «Про створення Відділення релігієзнавства Інституту філософії АН УРСР», укомплектувавши його штати за рахунок наукових працівників сектору світоглядних проблем релігії та атеїзму і переведених до нього 12 співробітників Міжреспубліканського філіалу. Цією Постановою було передбачене автономне існування Відділення в структурі Інституту філософії, бо ж йому дозволялося мати свою Вчену Раду на правах таких рад академічних інститутів, одержувати фінансування окремим рядком, незалежно формувати штати працюючих та ін. Керівником Відділення було призначено його фундатора члена-кореспондента АН України Олексія Онищенка.

Ухвалене Президією АН УРСР Положення про Відділення релігієзнавства визначало такі основні завдання його діяльності:

–         розробка теоретичних і методологічних проблем релігієзнавства;

–         вивчення релігійної ситуації в Україні, прогнозування її змін, аналіз причин і форм міжцерковних конфліктів, розробка програм нормалізації релігійної ситуації, формування у суспільстві атмосфери релігійної терпимості і громадянського миру;

–         дослідження історії релігій і церков в Україні; аналіз релігійних вірувань українців за рубежем, діяльності релігійних організацій діаспори, її впливу на релігійне життя на Україні; координація релігієзнавчих досліджень в установах АН УРСР та вузах республіки; здійснення підготовки наукових кадрів і підвищення їх кваліфікації.

Відтак Відділення релігієзнавства було створене десь за два місяці до здобуття Україною незалежності. Але вже тоді перед ним були поставлені завдання, які виходили за межі тієї антирелігійної визначеності і зорієнтованості на боротьбу з релігією, що характеризували діяльність Міжреспубліканського філіалу.

Утворені у Відділенні три відділи приступили до дослідження актуальних на той час наукових проблем, а саме: відділ філософії релігії (завідувач – д.філос.н. А.Колодний) – «Методологічні принципи і категоріальний апарат релігієзнавства», відділ історії релігії (завідувач – д.філос.н. П.Яроцький) – «Історія Православної Церкви в Україні» та відділ соціології релігії (завідувач – д.філос.н. П.Косуха) – «Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції, прогнози».

Наступили роки зміни світоглядних парадигм оцінок релігії, її функціональності, утвердження свободи буття релігії та її інституцій в суспільстві. Це не легко далося ряду дослідників. Свідченням цього є не лише зміна деким з них місця роботи, а й незначна кількість наукових видруків Відділення у першій половині 90-х років м.ст. Тут назвемо колективні монографії «Історія християнської церкви на Україні» (за ред. О.Онищенка, 1991), «Релігія в духовному житті українського народу» (за ред. А.Колодного, 1994), «Сучасна релігійна ситуація в Україні» (за ред. П.Косухи, 1994), книги М.Бабія «Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення» (1994), В. Любчика « Біблійні пророцтва у світлі катаклізмів ХХ століття» (1993) та ін.

Позитивом тогочасної роботи Відділення є організація і проведення широкомасштабних соціологічних досліджень стану і рівня релігійності в країні. Водночас для державних органів Відділенням було підготовлено біля двадцяти науково-експертних матеріалів з аналізом різних актуальних проблем релігійного життя України.

З липня 1993 року Відділення очолив професор Анатолій Колодний. З його ж ініціативи восени цього року було утворено Українську Асоціацію релігієзнавців, що дало можливість об’єднати зусилля всіх дослідників країни на колективне вивчення актуальних проблем релігієзнавчої науки. Формуються осередки УАР в 20 областях України. Це – Львів (керівником осередку стає В.Гаюк, потім – Н.Горбач), Тернопіль (А.Гудима, нині – Я.Стоцький), Полтава (В.Пащенко), Луцьк (П.Кралюк, нині – Л.Кондратик). Чернівці (В.Докаш), Рівне (П.Саух, нині – Н.Стоколос), Київ та область (В.Суярко, нині – О.Предко), Севастополь (А.Глушак), Житомир (В.Щедрін, нині – П.Саух), Чернігів (С.Мащенко), Харків (А.Щедрін), Одеса (П.Лобазов), Миколаїв (С.Свистунов), Донецьк (І.Козловський), Хмельницький (Л.Виговський), Ужгород (М.Палінчак). Пізніше з’являються осередки УАР в Дніпропетровську (М.Мурашкін), Запоріжжі (В.Калюжний), Вінниці (Т. Беднарчик), Херсоні (К.Недзельський), Сумах (І.Мозговий). Активізації релігієзнавчих досліджень і водночас перетворенню дослідників релігійних явищ і процесів в злагоджену корпорацію науковців сприяло проведення в різних містах України (із відповідною тематичною спеціалізацію на наступне) наукових релігієзнавчих конференцій із широкого спектру проблем нашої науки. Так, на базі Львівського Музею історії релігії вже в 1991 році було започатковано проведення Круглих столів “Історія релігії в Україні”. Запоріжжя заспеціалізувалося на конференціях з проблем міжконфесійних відносин, Полтава – з проблем історії релігії радянської доби, Чернівці – з проблем суспільного функціонування релігії, Донецьк – з проблем співвідношення релігії і науки, Тернопіль – з проблем етнології релігії, Хмельницький – з проблем регіональних особливостей релігійного життя та ін. Позитивом конференційної роботи релігієзнавців став не лише видрук їх організаторами збірників виголошених доповідей і повідомлень, а й широке залучення до їх роботи богословських релігієзнавців. В такий спосіб було налагоджено в Україні творчу співпрацю двох відмінних гілок релігієзнавства. Зрештою знані богослови України стали писати і захищати кандидатські дисертації з релігієзнавства в Спеціалізованій науковій раді, яка продовжувала свою роботу (і нині працює) в Інституті філософії за трьома фаховими напрямками – філософія, історія та соціологія й захищає на наукові степені кандидата і доктора наук.

При утворенні Відділення в його штаті працювало 35 наукових співробітників. Але тяжка економічна криза України перших років її незалежності зумовила визначене Президією НАН України скорочення штату працюючих у Відділенні до 19. Проте реальне фінансування дало можливість їх мати лише 15. Поставало навіть питання реформування цієї єдиної в Україні академічної релігієзнавчої інституції і передачі її відділів відповідно у різні інститути Академії наук. Однак здоровий глузд переміг. Феномен релігії можна і слід досліджувати не лише в цілому, а й як ціле. Тому вивчення її як складової предмету різних суспільних і гуманітарних наук не дає можливості глибинного наукового освоєння цього надто специфічного і дещо утаємниченого духовного явища у всій його цілісності і широкому конфесійному бутті. Як ціле, у всій сукупності її складових і складній функціональності, релігію може досліджувати лише така гуманітарна наука як релігієзнавство. То ж зрештою вдалося зберегти Відділення як автономно самостійну академічну інституцію, а водночас і викладання у вузах, як обов’язкової навчальної дисципліни, курсу з релігієзнавства. Хотілося б відзначити особливу роль в останньому тодішнього завідувача кафедрою культурології Київського педагогічного на той час інституту ім. М.Драгоманова професора Миколи Заковича.

В перші роки діяльності Відділення налагоджується його творча співпраця з Державним Комітетом України у справах релігії. З метою проведення науково обґрунтованої політики держави у сфері релігійного життя при ДКР за головування там А.Зінченка і А.Коваля декілька років діяла науково-методична рада, до якої входили провідні науковці-релігієзнавці, переважно із Відділення релігієзнавства. Це давало можливість уникнути суб’єктивізму у вирішенні складних проблем релігійного життя, виваженого їх розв’язання із врахуванням потреб та інтересів українського державотворення і національного відродження.

Протягом майже 20 років буття Відділення відбулися помітні зміни в його структурі, змінювався і штат працюючих. Фінансова скрута змусила скоротити на певний час відділ історії релігії, а відділ соціології релігії із-за відсутності коштів на проведення репрезентативних соціологічних досліджень релігійних явищ прийшлося реорганізувати у відділ проблем релігійних процесів в Україні. Актуалізація ісламського чинника у світі й Україні спричинила відкриття у відділенні в 2007 році науково-дослідникої групи з ісламознавства.

Помітний слід в роботі Відділення за роки його діяльності залишило ряд наукових співробітників, які з тих чи інших причин поміняли місце праці або відійшли у світ потойбіччя. Серед них насамперед варто згадати докторів філософських наук, професорів Бориса Олександровича Лобовика (1923-1999) і Петра Івановича Косуху (1935-1996). Б.О.Лобовик залишив у спадок українському релігієзнавству свої неперевершені праці з гносеології релігії. Він дав всебічну характеристику гносеологічного механізму абсолютизації суб’єктивної сторони чуттєвих даних і ролі елементарного абстрагування в релігійному відображенні, розкрив релігійне практично-духовне відношення як культурно-інституційний спосіб існування ідеї надприродного (книги “Буденна релігійна свідомість”, “Релігійні погляди, почуття, поклоніння”, “Об’єкт і форма релігійного відображення”, “Религиозное сознание и его особенности” та ін.). В останні роки життя Борис Олександрович вивчав давні вірування українців, з’ясовував особливості їх віри в надприродне. П.І.Косуха залишив про себе пам’ять насамперед як дослідник соціально-етичного вчення пізнього протестантизму, соціолог релігії. Під його керівництвом були проведені в 1993-1995 роках широкомасштабні соціологічні дослідження трансформацій релігійної свідомості і функціонування релігійних спільнот за умов свободи совісті. Наслідки цих досліджень були використанні при написанні видрукуваної в 1994 році у двох частинах праці “Сучасна релігійна ситуація в україні: стан, тенденції, перспективи”. Разом з церквою євангельських християн-баптистів Петро Іванович і очолювана ним група дослідників провели ґрунтовне вивчення у всіх областях країни архівних джерел з історії баптизму на українських теренах, видрукували тематичний збірник цих архівних матеріалів.

Працюючи у Відділенні, написав свою докторську дисертацію “Інституалізована православна релігійність в контексті сучасної суспільно-політичної ситуації в Україні” нинішній завідуючий кафедрою культурології українського національного університету ім. М.Драгоманова і водночас перший заступник голови ВАК України Віктор Бондаренко. Проблемам православ’я України 1900-1917 років була присвячена докторська дисертація і наукові публікації Геннадія Надтоки, який тепер працює в іншій дослідницькій інституції. Завершувала роботу над своєю докторською дисертацією з психології релігії, працюючи у відділенні, Олена Карагодіна, яка нині є зав. кафедрою психології Академії праці і соціальної роботи.

У Відділенні працювали в різні роки і залишили про себе добру згадку доктор філософських наук Віктор Фоміченко (дослідження християнської антропології), кандидати філософських наук Микола Філоненко (дослідження православ’я), Юрій Терещенко (дослідження релігійної моралі), Олександр Сарапін (проблеми філософії релігії), Микола Литвиненко (дослідження суспільного функціонування релігії), Володимир Любчик (проблеми біблійної есхатології), Т.Гаврилюк (проблеми сутності релігійного феномену) та ін.

В наступні роки науково-дослідницькі групи відділення виконали такі планові теми: “Феномен релігії: природа, сутність, функціональність”, “Особливості і віхи історії українського християнства” та “Релігійна діяльність в контексті суспільних процесів” (1994-1997 роки), “Феномен релігії: історіософське осмислення” та “Релігійний чинник в контексті етносоціальних і політичних процесів в Україні”( 1998-1999 роки), “Трансформація релігійної духовності за умов модерну і постмодерну” та “Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві” (2000-2002 роки), „Релігійний фактор в контексті політичного життя і духовних трансформацій українського суспільства” та „Релігія в контексті глобальних процесів сучасності” (2003-2005 роки), „Процес конфесіоналізації релігії: закономірності і прогнози” та “дисциплінарна структура релігієзнавства: змістовне наповнення і тенденції змін” (2006-2008 роки). Загальновідділенівською темою в 2005-2007 роках була “Стан і прогнози релігійних процесів України на ближнє десятиліття”.

Нині наші відділи працюють над плановими темами «Релігійний фактор в контексті духовного розвитку сучасної України» (відділ філософії релігії, науковий керівник – професор А.Колодний, 2009-2011 роки), «Практичне релігієзнавство: сутність і функції» (відділ історії релігії та практичного релігієзнавства, науковий керівник – професор Л.Филипович, 2009-2011 роки) та «Природа мусульманського максималізму та прогнози його виявів на українських теренах» (науково-дослідницька група із ісламознавства, науковий керівник – професор А.Арістова, 2008-2010 роки). Загальновідділенівською темою є «Поліконфесійна Україна в умовах культурно-цивілізаційного діалогу ХХІ столітті».

Водночас із виконанням планових тем Відділенню і його співробітникам щороку приходиться готувати за завданням державних органів, Президії і Відділення історії, філософії та права НАН України різні науково-експертні і аналітичні матеріали, відповідати на різні листи і запити, виступати з відповідними коментарями по радіо і телебаченню, на шпальтах газет і часописів. Це – надто відповідальна робота, за нею інколи стоїть або доля людини, або ж доля певної релігійної спільноти. Тут необ’єктивності і вільності не може бути. Лише глибоке знання об’єкту судження гарантує твою об’єктивність і неупередженість. Але така робота виконується нами завжди без належної оплати і навіть без врахування її при закритті планових тем, визначенні бюджету відділення, преміальних коштів, виділенні грошей на відрядження, видрук тощо. Співробітникам відділення приходиться постійно поставати в ролі консультантів для тих, хто або самотужки досліджує ту чи іншу релігієзнавчу тему, або ж не знаходить належного наукового керівництва по місцю своєї праці, а чи ж навчання там в аспірантурі. При цьому ми користаємося формою наукового стажування чи прикріплення.

Окрім планових тем Відділенням в різні роки виконувалися й позапланові теми, зокрема “Міжконфесійні і внутрішньоконфесійні конфлікти: стан, причини і тенденції”, “Нові релігійні течії та культи в період соціально-економічної кризи посткомуністичного суспільства в Україні”, “Історія євангельсько-баптистського руху в Україні”, “Національний і релігійний чинники в контексті історії України”, “Свобода релігії в країнах постсоціалістичного простору”, „Буття ісламу в Україні і світі: стан і прогнози” та „Іслам і євроінтеграція: проблеми і перспективи” й інші.

За останні дванадцять років своєї науково-дослідницької діяльності (1996-2009 роки) друкована продукція Відділення лише книжково-брошурної форми – монографії, збірники, часописи, брошури та ін. – становить понад 350 видань. Її перелік подається в додатку до цієї книги. Це є праці із загального релігієзнавства, етнології, конфесіології і політології релігії. Значний доробок Відділення має в дослідженні християнства, історії релігії і Церкви в Україні, проблем свободи буття релігії та ін. Знаковими видруками відділення були “Академічне релігієзнавство” (за ред. А.Колодного, 2000 р.), “Релігієзнавчий словник” (за ред. А.Колодного і Б.Лобовика, 1996 р.), “Історія релігії в Україні”(за ред. А.Колодного і П.Яроцького, 1999 р.), «Україна релігійна» (у 2-х випусках, за ред. А.Колодного, 2008 р.), десять наукових збірників до ювілею християнства, дванадцять книг із циклу «Свобода совісті». Важливим науковим проектом Відділення є десятитомна “Історія релігії в Україні”, вісім книг якої вже побачили світ. Передбачене завершення роботи над проектом в 2010 році. Йде активна робота над трьохтомною «Українською релігієзнавчою енциклопедією», «Атласом релігійного життя України». В серійному виданні “Мислителі української діаспори” вийшли книги Володимира Олексюка зі США “Християнські основи української філософії” (1996), Івана Музички з Італії “Християнство в житті особи і народу” (1999), Степана Ярмуся з Канади “Досвід віри українця” (2002) та Івана Шевціва з Австралії “Християнська Україна (2003). Передбачене видання вибраних праць Івана Ортинського та Юрія Мулика-Луцика.

Відділення має свою наукову і публіцистичну періодику. Видрукувано на початок 2010 року чотирнадцять чисел щорічника “релігійна свобода”, 53 числа квартальника “Українське релігієзнавство”, сто десять чисел щомісячника “Релігійна панорама”. Із-за відсутності фінансування призупинився видрук брошур із серій “На допомогу викладачу релігієзнавства” і “Конфесії України”.

Різними шляхами відділенню вдається віднайти можливості для друку колективних праць, зокрема циклу наукових збірників з питань історії та функціонування християнства, свободи буття релігії та ін. Це і спонсорство релігійних організацій, і співробітництво з вузами і установами, які ще можуть профінансувати видання, й індивідуальне спонсорування, і самооплатні видання. У будь-якому разі керівнику Відділення нині приходиться не лише поставати в ролі організатора наукової діяльності, наукового редактора і автора, а й менеджера, пошуківця-прохача. Держава на видрук наукової продукції своїх наукових інституцій і окремих співробітників не дає ні копійки. Це не те, що було колись, коли під кожну планову тему обов’язково передбачався оплачуваний Президією НАН України видрук у видавництві “Наукова думка” монографії. Інколи держава ще дає кошти на видрук книг до якихось особливо значимих ювілеїв. Тут нам вдалося скористатися ювілеєм Петра Могили і 2000-річчям від Різдва Христового.

Індивідуально співробітниками Відділення видруковано ще більше семисот статей, тез, статей-довідок у різних збірках, часописах, енциклопедіях і словниках, низку навчально-методичних розробок у різних виданнях. Все це вимірюється тисячами друкованих аркушів. Практично кожний співробітник Відділення має свою або вже видрукувану, або підготовлену до друку індивідуальну монографію. Але здобуток свій ми вимірюємо не аркушами, а актуальністю наших наукових пошуків, науковою новизною видруків.

Безпосереднім своїм науковим здобутком ми вважаємо визначення об’єкту і предмету релігієзнавства, гносеологічний і антропологічний підхід до з’ясування специфіки феномену релігії, виявлення загальних закономірностей релігійного процесу у світі й Україні, розкриття особливостей віроповчальної системи ряду конфесій і їх історії, дослідження новітніх релігійних процесів в Україні за умов постмодерну і глобалізації, розкриття механізму свободи буття релігії в суспільстві, співвідношення релігійних та етнічних чинників в суспільному житті та ін.

Важливими напрямками роботи Відділення релігієзнавства протягом всього часу його діяльності була не лише розробка важливих наукових тем, підготовка науково-аналітичних і експертних документів на основі вивчення релігійних процесів в Україні, а й організація і проведення міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференцій. З 1996 року їх нами було проведено більше 180. Зокрема масштабними є організовувані нами разом з Держкомом релігій, Міжнародною академією свободи релігії та Міжнародною асоціацією релігійної свободи майже щорічно травневі конференції з проблем свободи релігії. На конференцію “Свобода релігії і глобальні трансформації в сучасному світі” з цього циклу лише у 2004 році приїхало понад 70 учасників із 23 країн світу. Подібна конференція на тему «Свобода релігії як умова міжконфесійного діалогу» очікується в жовтні 2010 року. А в жовтні 2009 року ми проводили першу частину своєї конференції з циклу «Україна-Ватикан» в мерії Риму. Відкрив її генеральний секретар синоду єпископів Римо-Католицької Церкви архієпископ Микола Етерович. Із заглавною доповіддю «Від зобов’язань до втілення свободи релігії та віросповідань в ОБСЄ регіоні» виступила в липні минулого року у Відні (Австрія) на спеціальному засіданні департаменту із прав людини ОБСЄ проф. Л. Филипович. Все це свідчить про наш імідж у світовому співтоваристві релігієзнавців і наші наукові й науково-організаційні можливості.

Разом з Центром релігійної інформації і свободи УАР та Українською Асоціацією релігійної свободи нами проведено більше 30 днів релігійної толерантності в обласних центрах країни із запрошенням до участі в їх роботі представників різних конфесій. Своєю діяльністю, співпрацюючи із Державним Комітетом України у справах національностей і релігій, іншими громадськими організаціями, відділення всіляко сприяє утвердженню в країні свободи релігії й віровизнань. До нас приходять для творчої співпраці, а то й вирішення проблем свого буття в суспільстві представники різних конфесій і церков – великих і малих, традиційних і нетрадиційних, офіційно діючих і ще незареєстрованих. Сповідуючи принцип: Бог – один, а шляхів до нього багато, ми не виявляємо якусь упередженість до жодної з наявних в Україні конфесій. До цього зобов’язує наше основне покликання – об’єктивний, незаангажований і всебічний аналіз релігійних процесів сьогодення. Країна наша на шляху до громадянського суспільства, в якому кожна людина – суверен своєї долі. Ніхто не має права нав’язувати іншому свій конфесійний вибір, бо він є такою ж мірою істинний, як і той, який обрав інший.

Відділення відкрите для творчої співпраці з науковими, освітянськими, культурно-просвітницькими та іншими організаціями, до виконання спільних наукових проектів, проведення соціологічних досліджень, вивчення історії окремих конфесій в Україні, громадської думки щодо них та ін. Ми відкриті також до творчої співпраці у можливих формах з конфесійними навчальними і дослідницькими інституціями, до сталого діалогу з керівництвом різних релігійних організацій. Під керівництвом наукових співробітників Відділення писали або пишуть докторські і кандидатські дисертації послідовники православ’я і рідновірства, баптизму і адвентизму, католицизму і лютеранства. Відділення творчо співпрацює з Львівським музеєм історії релігії, відповідними кафедрами і факультетами національного університету ім. Т. Шевченка, Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Херсонського, Чернівецького, Одеського, Полтавського, Волинського та Прикарпатського університетів, Хмельницького університету управління і права, із Кременецьким медучилищем ім. А.Річинського ми маємо договори творчої співпраці із міжнародним центром правових та релігійних студій університету Брігама Янга (Прово, США), Інститутом релігієзнавства Ягелонського університету (Краків, Польща), Інститутом релігії і права (Москва, Росія).

Одним із шляхів виходу наших наукових здобутків в реалії життя є наша педагогічна робота. Співробітники Відділення викладають як у вузах Києва, так і на факультетах нашої спеціалізації в університетах інших міст України велике різноманіття релігієзнавчих курсів і спецкурсів. При цьому ними, як викладачами, підготовлено низку підручників, методичних посібників і програм. Згадаймо тут принагідно підручники для студентів з релігієзнавчих спеціалізацій та аспірантів “Академічне релігієзнавство” та “Історія релігії в Україні”, підручники “Релігієзнавство” П.Яроцького та А.Арістової, „Основи релігієзнавства” А.Колодного. О.Горкушою написано підручник “Релігієзнавство” з дистанційної форми навчання. Відділення, при відсутності в Україні інших організаторів таких заходів, взяло на себе також функцію проведення всеукраїнських, регіональних та міських семінарів викладачів релігієзнавчих дисциплін.

Вагомим здобутком діяльності Відділення є включення української релігієзнавчої науки в ареал світового інституційованого релігієзнавства. Співробітники Відділення індивідуально виїздять на релігієзнавчі конференції і форуми в різні країни зарубіжжя. Це більше ста людино виїздів у понад 20 країн тільки далекого зарубіжжя – США, Англія, Франція, Іспанія, Італія/Ватикан, Австралія, Греція, Ізраїль, Данія, Польща, Німеччина, Австрія, Угорщина, Румунія, Латвія, Японія, Індія та ін. В жовтні 2009 року 15 наших співробітників і докторантів здійснили десятиденну наукову експедицію по 7 країнах Європи. Відділення також постійно приймає у себе зарубіжних релігієзнавців, проводить з їх участю міжнародні наукові конференції, видруковує спільні праці. На базі відділення і УАР в 2009 році утворено раду із теоретичного і практичного релігієзнавства СНД і країн Балтії (координатор – проф. Л.Филипович).

Як вище зазначалося, кадрово відділення майже повністю оновилося, прийшла до нього здібна наукова молодь. Нині в його штаті працює лише три співробітники перших років його функціонування. Це – В.Єленський і П.Яроцький, які прийшли до нього з філіалу, і А.Колодний – з інститутського сектору. То ж заяви декого з наших “нелюбів” типу В.Анісімова і львівських дослідників тоталітарних релігій, що у Відділенні зібралися колишні атеїсти, звучать від їх невігластва і злостливості. До того ж, дотримуючись закріпленого конституцією України права на свободу совісті і сповідуючи принципи полісвітоглядності й позаконфесійності, ми допускаємо можливість праці в нашому колективі не лише релігійних співробітників, а й атеїстів, не лише послідовників традиційного для України православ’я, а й інших віросповідань. Єдина вимога – наукова об’єктивність. Відтак світоглядні уподобання дослідника і конфесійна заангажованість у нас не проходять.

Нині відділення має два відділи (філософії релігії – завідувач д.філос.н. А.Колодний й історії релігії і практичного релігієзнавства – завідувач д.філос.н. Л.Филипович) і науково-дослідницьку групу з ісламознавства, яку очолює д.філос.н. А.Арістова. У відділенні працюють 23 наукові співробітники, з яких 9 – доктори і 11 – кандидати наук. Окрім участі у виконанні визначених президією НАН України наукових тем, кожний науковець зокрема має якісь свої проблемні уподобання, де він, як правило, має найбільші наукові здобутки. Скажу по декілька слів про кожного з них.

Доктор філософських наук, професор Петро Яроцький (1933) спеціалізується на дослідженні католицизму і протестантизму, їх історії і сьогодення. Саме за його редакції в десятитомному проекті «Історія релігії в Україні» вийшли книги “Католицизм” (2001), “Протестантизм в Україні”(2002) та „Пізній протестантизм” (2007). Раніше об’єктом уваги науковця було і православ’я. Тут вийшли книги “Українське православ’я” (1997) та “Історія православної церкви в Україні” (1997). Свою високу викладацьку майстерність п.яроцький оприлюднив у своєму підручнику “Релігієзнавство”. Іменитий науковець має десятки підготовлених за його керівництва докторів і кандидатів наук. Він – активний учасник багатьох наукових конференцій. П.Яроцький – голова координаційної ради з релігієзнавчих досліджень нану, заступник керівника Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ.

Доктор філософських наук, професор Людмила Филипович (1956) знана як дослідник проблем етнології релігії та новітніх релігійних течій. Вони розглядаються в її монографіях “Етнологія релігії” (2000), “Релігійна духовність українця”(1996, в с/а), “Релігія і церква в сучасній Україні”(2000, в с/а англ. мовою) та “Нові релігійні течії України” (2001, в с/а). За її редакцією видрукувано в 2006 році колективну монографію „Релігія і нація в суспільному житті України й світу”. Л.Филипович відзначається активною участю в роботі міжнародних релігієзнавчих асоціацій, багатьох зарубіжних наукових конференцій в різних країнах світу. Особливу увагу вона приділяє роботі з науковою молоддю. Л.Филипович є виконавчим директором Центру релігійної інформації і свободи УАР, віце-президентом УАР і Української Асоціації релігійної свободи. Вона брала активну участь в організації і проведенні в багатьох містах України днів релігійної толерантності. Читає низку релігієзнавчих спецкурсів у трьох університетах і двох духовних навчальних закладах в країні і у США.

Органічно ввійшла в творчий колектив відділення, хоч і працює сумісником, доктор філософських наук Алла Арістова (1967), чия монографія «Релігійні конфлікти: природа, вияви, шляхи врегулювання» є знаною не лише в колах релігієзнавців, а й тих з державних служб і управлінь конфесій, кому приходиться з цими конфліктами зустрічатися на яву, прагнути їх якось толерантизувати. А.Арістова є автором підручника і низки навчально-методичних видань з філософії і релігієзнавства.

Доктор філософських наук Віктор Єленський (1957) досліджує сучасні релігійні процеси як у світі в цілому, так і переважно в країнах посткомуністичного простору (“Релігія після комунізму” [К., 2002] та “Релігія. Церква. Молодь” [К., 1996]). Він тривалий час був головним редактором і водночас активним автором науково-популярного часопису “Людина і світ”. Нині є президентом Української асоціації релігійної свободи. В.Єленський відомий в міжнародних колах правозахисників свободи релігії, відтак щороку виїздить на наукові конференції в різні країни зарубіжжя. Часто прилучається до написання різних науково-аналітичних та експертних матеріалів.

Кандидат філософських наук Михайло Бабій (1942) хоч і відноситься до релігієзнавців старшого покоління, але його характеризує завжди сучасність наукового мислення й оцінок релігійних процесів як у світі, так і в Україні. Саме М.Бабію належить наукове визначення змісту тих понять і категорій, якими керується не лише релігієзнавець-науковець, а й релігієзнавець-практик, звертаючись до осягнення сфери свободи буття релігії, державно-конфесійних відносин (Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення [К.,1994]). Дослідник є автором багатьох науково-аналітичних матеріалів, які готувало відділення для владних структур. За його редакцією вже чотири рази виходили у світ збірники правових документів з питань свободи совісті, релігії та релігійних організацій. М.Бабій є активним організатором і учасником багатьох наукових конференцій і днів релігійної толерантності. Завершує роботу над докторською дисертацією “Свобода совісті: філософсько-релігієзнавча парадигма та її концептуальні виміри”.

Доктор філософських наук Олександр Саган (1966) знаний як дослідник феномену православ’я. Цьому присвячені дві його монографічні праці – “Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан” (2004) та “Національні прояви православ’я: український аспект” (2001), а також серія статей у різних виданнях. Протягом п’яти років брав участь в редагуванні щомісячника “Релігійна панорама” і квартальника «Українське релігієзнавство». Працював головою Держкомнацрелігій України.

Доктор філософських наук Віталій Шевченко (1954) в українському релігієзнавстві відомий як дослідник православно-католицьких взаємин, української релігійної духовності („Православно-католицька полеміка та проблеми унійності в житті Руси-України доберестейського періоду” [К., 2002] та «Україна духовна: події,постаті, явища» [2008]). Нині об’єктом його наукової уваги є українська місійність та історія української богословської думки. В написанні колективної монографії з останньої він є куратором.

Доктор філософських наук Валерій Климов (1946) відомий своїми працями з історії православ’я, православних монастирів (“Православ’я в Україні” [К., 1999], “Святитель Димитрій (Данило Туптало)” [Львів, 1996] та «Українські православні монастирі та чернецтво: позиція в національній історії»{2008}). Після праці в Держкомірелігій об’єктом уваги дослідника стали також питання державно-церковних відносин в Україні. Цьому присвячена його монографія «Свобода совісті, церква, релігійність в українському суспільстві періоду незалежності» (2009). Координує написання монографії-підручника «Історія релігієзнавчої думки України».

Кандидат філософських наук Сергій Здіорук (1955) працює у Відділенні за сумісництвом, але це не заважає йому бути активно задіяним в наше наукове і громадське життя, до написання різних науково-аналітичних матеріалів. Відомі праці С.Здіорука з етнології релігії, його аналітичні аналізи релігійних процесів сучасної України, які даються ним в багатьох статтях і виступах на наукових конференціях. Видрукувана ним монографія „Суспільно-релігійні відносини: виклики Україні ХХІ століття” (2005) слугуватиме основою для завершення написання докторської дисертації і захисту її в 2010 році.

Кандидат філософських наук Сергій Свистунов (1951) зорієнтований на вивчення тих трансформаційних процесів, які характеризують релігійне життя доби постмодерну. Цьому присвячені його наукові публікації і виступи на наукових конференціях, а також тема докторської дисертації.

Доктор філософських наук Павло Павленко (1964) зорієнтований на вивчення доби раннього християнства. Цьому присвячені його монографії “Платон і християнство” (2001), “Ісус Христос – постать історії” (2002) та «Етнічне та універсальне в ранньому християнстві: засади, особливості, тенденції» (2009). Остання книга послужила основою успішно захищеної в лютому 2010 року науковцем докторської дисертації. Свіжі думки висловлює дослідник з питань функціонування нових релігійних рухів в умовах національного відродження України. Завдяки зусиллям П.Павленка виходять у світ майже всі видруки Відділення, зокрема щорічник «Релігійна свобода», квартальник «Українське релігієзнавство» та місячник «Релігійна панорама».

Кандидат філософських наук Олег Бучма (1968) досліджував специфіку релігійних відносин, різноманіття їх виявів. Тепер вивчає буття релігійних меншин, умови і шляхи утвердження свободи совісті в українському соціумі. Він є вченим секретарем Спеціалізованої вченої ради із захисту релігієзнавчих дисертацій, яка працює при нашому Відділенні.

Кандидат філософських наук Ольга Недавня (1966) є знаним науковцем із дослідження феномену греко-католицизму (“Греко-католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом” [К., 2000]), католицизму взагалі. Вона плідно працює над докторською дисертацією, присвяченою особливостям сучасного функціонування католицьких інституцій, релігійності послідовників католицьких конфесій. Написала монографію «Християнські фактори культурного і політичного вибору українців». Є вченим секретарем ради з координації релігієзнавчих досліджень НАНУ, куратором інтернет-сайту Відділення.

Кандидат філософських наук Ганна Кулагіна (1969) від дослідження синкретизму православ’я з давніми віруваннями українців перейшла до вивчення проблем релігійної психології. Підготувала до друку монографію “Релігія і духовність». Бере активну участь в роботі наукових конференцій, громадсько-релігієзнавчому житті. Є вченим секретарем Української Асоціації релігієзнавців.

Кандидат філософських наук Віта Титаренко (1970) ґрунтовно дослідила таке складне явище в історії християнства як харизматизм. З теми нею видрукувано низку наукових статей. З 2009 року В.Титаренко в докторантурі, де працює над темою «Прогнозування релігійних процесів: теоретичний та практичний аспекти».

Кандидат філософських наук Оксана Горкуша (1973) працює у сфері філософії релігії. Різним проблемам останньої присвячені видруки науковця, зокрема осягненню концепту логосу в загально християнській парадигмі. Окрім цього, Оксана є авторкою філософського змісту поетичних творів. Працюючи в Київському університеті права, вона видрукувала декілька навчально-методичних посібників з релігієзнавства.

До молодої порослі наукових співробітників Відділення відносяться Н.Гаврілова, Ю.Недзельська, Д.Базик і Т.Хазир-Огли.

Кандидат філософських наук Наталя Гаврілова (1981) досліджує особливості молодіжної релігійності, природу релігієзнавчої освіти і виховання. Вона є вченим секретарем Відділення релігієзнавства. Відзначається настирливістю в освоєнні релігієзнавчого простору зарубіжжя. Це вже – Польща, Росія, Хорватія, Угорщина, Італія. Працює над грантовими темами.

Наймолодший кандидат філософських наук із релігієзнавчої спеціалізації Юлія Недзельська (1986) об’єктом своєї наукової уваги має сучасні вияви релігійності, насамперед православної. Активна в написання наукових статей, участі в конференціях. По дисертаційній роботі, присвяченій вивченню способу життя православного віруючого і його трансформаціям, готує до видруку індивідуальну монографію. Справно виконує функцію бухгалтера Української Асоціації релігієзнавців, веде бібліотеку релігієзнавця.

Кандидат філософських наук Дмитро Базик (1982) досліджує особливості ранніх форм релігії і їх вияви в сучасності. При цьому молодий науковець зосередився на ґрунтовному вивченні українського рідновірства. За ним бібліотечні справи Відділення.

Молодший науковий співробітник Тетяна Хазир-Огли (1978) темою своєї кандидатської дисертації обрала євроіслам. Підтримує тісні зв’язки з різними мусульманськими спільнотами України.

В науково-дослідницькій групі з ісламознавства працюють Абдул Халік і Айдер Булатов. Останній видруковує змістовні статті з аналізом ситуації в мусульманському світі Криму. Він її добре знає, працюючи заступником голови Рескомурелігіі автономії. Передбачається захист кандидатської дисертації А.Булатовим в кінці 2010 року.

Поруч з науковцями Відділення плідно працюють над своїми дисертаціями аспіранти стаціонару і заочники, прикріплені для написання докторських і кандидатських дисертацій. Працює над кандидатською дисертацією про феномен релігійної віри ст. лаборант Відділення Є.Кононенко.

З 1998 року Відділення має своїх почесних наукових співробітників. З вітчизняних науковців це – П.Кралюк (Острог), А.Гудима (Тернопіль), В.Гаюк (Львів), В.Докаш (Чернівці), А.Глушак (Севастополь), Н.Стоколос (Рівне), Е.Мартинюк (Одеса), П.Мазур (Кременець), П.Гануліч (Київ), С.Кияк (Івано-Франківськ), В.Пащенко (Полтава), а із зарубіжних – І.Музичка (Італія), Ст.Ярмусь (Канада), К.Дюрем, Г.Біддулф і Д.Дерек (США), І.Шевців (Австралія), С.Фостун й А.Баркер (Англія), Г.Гоффман (Польща), К.Елбак’ян (Росія), Г.Рогова (Молдова). Почесні наукові співробітники беруть участь у виконанні планових проектів відділення, друкуються в його виданнях, запрошуються до участі в роботі Відділенівських наукових конференцій.

А тепер декілька слів про себе – доктора філософських наук, професора Анатолія Колодного (1937) як керівника академічного підрозділу. Зрозуміло, що в названих вище здобутках Відділення є певна часточка і моєї науково-організаційної праці. Я – егоїстична натура, а тому не перекладаю свою працю, як керівника наукової інституції, на інших, навіть у деяких фрагментах її. Маю більше тисячі різного змісту, формату і обсягу публікацій. За моїм редакторством (а я все читаю) виходить вся друкована продукція Відділення (а такої не менше 300 одиниць), всі захищені на нашій Спецраді дисертації, без мого прочитання не закриваються наукові теми тощо. Щороку беру участь в роботі 10-12 наукових конференцій, виїздив для участі в релігієзнавчих заходах у більше двадцяти п’яти країн. Лекції у вузах вже не читаю. Раніше працював в університеті ім. Т.Г.Шевченка, Києво-Могилянській академії, деяких інших вузах. Скористаюся тут судженням отця Дм. Блажейовського із Риму і скажу: мені невдовзі буде 75, але «заки старість не настала», то маю завершити видрук десятитомника з «Історії релігії в Україні», трьохтомної «Української релігієзнавчої енциклопедії», «Атласу релігійного життя України», свою особисту книгу з історіософії релігії і ще й ще дещо. Хоч подумати про наступника на посаді керівника Відділення вже треба.

Що дає можливість порівняно невеличкому науковому колективу – нашому Відділенню релігієзнавства ІФ НАНУ – виконувати такий обсяг наукової, науково-організаторської, науково-просвітницької та громадсько-релігієзнавчої роботи?

По-перше, це ще якийсь збережений безкорисливий і самовідданий творчий ентузіазм його співробітників. По-друге, постійний пошук нових форм свого самовияву як на колективному, так і на індивідуальному рівнях. По-третє, налаштована в межах України творча координація і кооперація релігієзнавчих досліджень, а відтак нас не двадцять, як це значиться у відділу кадрів, а всі сто. По-четверте, велике різноманіття форм творчої співпраці із зарубіжними релігієзнавцями і богословами різних конфесій. По-п’яте, створена реальна можливість оприлюднити свої наукові здобутки на наукових конференціях і видрукувати в їх матеріалах, а також у чисельних інших відділенівських наукових збірниках і періодичних виданнях. По-шосте, успішне оволодіння релігієзнавчою молоддю інформативною базою Відділення і безкоштовне забезпечення відділенням цієї можливості. По-сьоме, сформоване в колективі відчуття дружньої творчої сім’ї, відсутність склок і нашіптувань. Не налаштовані на таке життя егоїстичні особи самі залишають (і слава Богу!) Відділення, що дає, зрештою, лише позитивні і значимі наслідки в його роботі і безслідне їх забуття.

Разом із Центром релігійної інформації і свободи УАР Відділенню вдалося відкрити бібліотеку релігієзнавця і укомплектувати її новинками релігієзнавчих видань, а також надісланими різними конфесіями їх видруками. До бібліотеки щороку регулярно надходить більше 80 періодичних видань різних конфесій і церков – часописів і газет. В бібліотеку передали книги із своїх домашніх бібліотек щедрі і свідомі релігієзнавці старшого покоління. Тут є також списки основних книг домашніх бібліотек ряду знаних науковців, переклади іншомовних релігієзнавчих видань минулих років, перелік релігієзнавчих статей, видрукуваних в філософських та релігієзнавчих часописах України і Росії.

Відділення релігієзнавства – це високопрофесійний, із значним творчим потенціалом та науковим досвідом колектив, який на рівні самостійної наукової інституції національної академії наук України виконує поставленні перед ним завдання. Воно з успіхом виконує свою функцію із наукової розробки фундаментальних і прикладних релігієзнавчих проблем, координації релігієзнавчих досліджень, організації наукових конференцій, підготовки наукових кадрів, виведення українського релігієзнавства і його представництва в міжнародному науковому ареалі з фаху. Наголосимо, що подібної наукової інституції не має жодна не тільки постсоціалістична країна, а й країна зарубіжжя. Це визнають всі, з ким нам приходиться зустрічатися на міжнародних релігієзнавчих форумах. Одна біда – наша україномовна наукова продукція недоступна до осягнення нашим зарубіжним колегам, а фінансова скрута не дає нам можливості допомогти їм в цьому.

Advertisements