Автор – Колодний А.М.

Релігії України 2008 року.

Державний департамент України у справах національностей і релігій оприлюднив таблиці релігійної мережі країни за 2007 рік. Вони фіксують її зростання порівняно з 2006 роком на 778 релігійних організацій, хоч воно вже й не є таким інтенсивним, як у перші роки незалежності. Та і в порівнянні навіть з минулим роком, коли було зростання на 2258 релігійних організацій (7,3%), воно вже виглядає незначним (лише 2,3%). Такого невеликого збільшення релігійної мережі в Україні не було жодного разу, починаючи цей відлік з 1991 року. Не можу сказати, що це зменшення є наслідком повсемісного насичення організаціями релігійної мережі, бо ж простір для свого зростання в центральному і східному регіонах вона має практично ще великий. На січень 2008 р. цим державним органом у його звітах офіційно зафіксовано 33841 релігійну організацію. Тут ми вжили термін «зафіксовано», бо ж не всі наявні в Україні релігійні організації мають державну реєстрацію. Ще одне. В цифри, які подаються нижче, включаються не тільки державними органами зареєстровані, а й незареєстровані ними релігійні організації, але офіційно засвідчені як такі, що є. Названа цифра 33841 включає 32493 релігійних громад, 421 монастир із 6598 насельниками, 192 духовних навчальних закладів із 18375 слухачами, 333 місій, 74 братства. Священнослужителів в різних конфесіях було 29441 (з них 773 – іноземці). Це лише на 18 осіб більше 2006 року. В році 2007 Держкомнацрелігій надавав 2320 офіційних погоджень іноземним громадянам на релігійну та іншу канонічну діяльність. В порівнянні з 2006 роком загальна кількість іноземців в 2007 збільшилася з 4672 до 7109. Працювало в 2007 р. при громадах 12689 недільних шкіл, видруковувалось в країні різними конфесіями офіційно заявлених 383 часописи і газети. 1823 релігійних організацій не мали ще державної реєстрації. 21993 релігійні організації в році були забезпечені будівлями. Пристосованих під молитовні було 7237 приміщень. Будувалося під молитовні в 2007 році 2413 приміщень. Рівень забезпеченості релігійних громад будівлями становила 71,7%. Було передано державою у власність в 2007 році 162 споруди. Найбільш забезпеченими культовими будівлями в звітному році були УПЦ МП (83,6%), УГКЦ (75,6%), РКЦ (77,2%), Закарпатська реформатська церква (88,9%).

ПРАВОСЛАВ’Я. Воно, як і в минулі роки, залишається найбільшою складовою релігійного життя України. Загалом православ’я (включаючи не тільки УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ, а й різні течії православного коріння) на початок січня нараховує в країні 17174 релігійних організацій, що становить 50,75 % від загальної їх кількості. Основні три Православні Церкви набирають лише 50% мережі. При різних соціологічних дослідженнях до православних себе відносить лише 36-48 відсотків респондентів. Відтак Україна не є православною країною, як це дехто прагне довести, а є країною з домінуванням православної конфесії. Тому дещо дивними виглядають потуги Президента створити ледь не державну Помісну Православну Церкву. Домінуючою в Православ’ї України є Православна Церква Московського Патріархату. На сьогодні вона має 40 єпархій, в яких діють 11334 громади віруючих. Церква налічує 173 монастирі із 4485 ченцями і черницями, 18 духовних навчальних закладів із 3970 слухачами (збільшення в порівнянні з 2006 роком на 443 студентів), 106 періодичних видань, 4112 недільних шкіл та 34 братства. Церковну службу здійснюють 9217 священиків (на 110 більше в порівнянні з 2006 роком). Офіс Церкви знаходиться в Києво-Печерській Лаврі. Предстоятелем Православної Церкви України Московського Патріархату є митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан).

Українська Православна Церква Київського Патріархату нараховує 31 єпархію, 4135 релігійних організацій (на 128 більше в порівнянні з 2006 роком). Вона має 44 монастирі з 136 ченцями (на 55 менше), 2940 священнослужителів, 16 духовних навчальних закладів з 1104 слухачами, 26 місій і 9 братств, 35 періодичних видань та 1232 (на 42 менше) недільні школи. Кафедральним собором Церкви є Володимирський храм в Києві. УПЦ КП очолює Патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет (Денисенко).

Українська Автокефальна Православна Церква має 1213 релігійних організацій, 67% яких знаходиться у 3-х галичанських областях України. Предстоятель Церкви – митрополит Київський і всієї України Мефодій. Церковну службу в УАПЦ здійснюють 661 священик. Церква має 7 місій, шість монастирів аж з 12 монахами (!?), 301 недільну школу і 7 періодичних видань. Відтак особливого зростання в році 2007-му (лише 23 організації) УАПЦ не мала. Кафедральним собором УАПЦ є Андріївська Церква в Києві.

В Україні, окрім названих, на початок 2007 року діяло ще ряд інших офіційно заявлених православних спільнот. Так, Російська вільна (закордонна) православна церква мала 34 громади. Поширені також різні об’єднання православного коріння. Так, Старообрядницька церква Білокриницької згоди мала 62 громади. До Руської православної старообрядницької церкви безпопівської згоди належало 12 громад, 5 з яких – на Житомирщині. Російська істинно-православна церква об’єднує на цей час 33 громади. Церква Матері Божої Преображенної налічує десь 15 громад. Всі течії православного коріння не мають в Україні своїх навчальних закладів, видань, братств, мають обмежену кількість служителів культу. До того ж, ще є ряд православних спільнот, які претендують на статус всеукраїнської Церкви, але не мають офіційної реєстрації.

КАТОЛИЦИЗМ. Досить активно входить в релігійне життя країни Українська Греко-Католицька Церква. За кількістю релігійних організацій (3685) вона займає третє місце в Україні. Церковну службу в УГКЦ здійснює понад 2,2 тис. священиків. 93% мережі греко-католиків зосереджено в трьох галичанських та Закарпатській областях. Очолює УГКЦ кардинал Любомир Гузар. Церква має 102 монастирі з 1269 насельниками, 17 місій, 2 братства, 15 навчальних закладів (з 1697 слухачами), 1163 (на 61 менше) недільні школи, видруковує 28 газет і журналів. Офіс Церкви перенесено зі Львова до Києва. В Києві споруджується надто повільними темпами кафедральний собор Церкви.

Динамічно розвивається останніми роками і Римсько-Католицька Церква, яку очолював донедавна кардинал Мар’ян Яворський, а з листопада 2008 року присланий Ватиканом з Польщі архієпископ Мечислав Мокшицький. Вона має 8 навчальних закладів (з 634 слухачами). На сьогодні діють 901 громада Церкви, 91 монастир (706 насельників), 517 недільних шкіл. РКЦ має 14 періодичних видань, 541 священнослужителя, серед яких 251 – іноземець. В Україні є декілька офіційно нефіксованих громад вірмено-католицької Церкви.

ПРОТЕСТАНТИЗМ надто інтенсивно розвивається й поширюється в Україні. Він має 8428 релігійних організацій (на 707 більше минулого року), що становить 25,2% від загальної цифри релігійних спільнот країни. Серед них: євангельських християн-баптистів ─ 3025 (було в 2006 р. 3264, відтак чомусь на 240 менше), християн віри євангельської (п’ятидесятників) – 2517 (було 2328), свідків Єгови – 1032 (було 1015, неофіційно – біля 1500), адвентистів сьомого дня – 1057 (було -1045). Громади реформатської церкви є лише в Закарпатті (118). Лютеранські церкви – німецька, українська, інші об’єднання – відповідно мають 40, 42 і 19 громад. Пресвітеріан в Україні нараховують 72 громади (було 68). Всі протестантські церкви мають необхідні управлінські структури, 89 навчальних закладів (біля 9 тис. слухачів), налагоджену видавничу діяльність, видруковують 89 газет і журналів, опанували ефір українського радіо, виходять на телебачення. Наявні 193 протестантські місії, при громадах діє 4382 недільні школи (було 3830). Як бачимо, протестанти не прагнуть, на відміну від православних чи греко-католиків, використовувати антизаконно й нетолерантно державну освіту для свого виживання, а вміло й ефективно користаються з метою євангелізації своєю системою освіти і просвіти.

І С Л А М. Мусульманських громад в Україні на січень 2008 року нараховувалось вже 1138 (було в 2005 році 472), які розподілені між 4 управліннями. Найбільше громад у Духовного Управління мусульман Криму – 959. В 2008 році зареєстровано державними органами нова всеукраїнська мусульманська спільнота «Київський муфтіят». Незалежні мусульманські громади зросли з 73 до 86. Плідно працює всеукраїнське мусульманське об’єднання «Арраїд», при якому постало зареєстроване в 2008 році Духовне Управління мусульман України «Умма». Фактично призупинило зростання Духовне Управління мусульман України (70 громад, на 3 більше), Духовний Центр мусульман України. В Україні діє 8 духовних навчальних закладів мусульман (324 слухачів), видруковується 7 їхніх газет, працює 132 п’ятницькі школи.

І У Д А Ї З М має нині у нас шість течій, зокрема Об’єднання хасидів Хабар Любавич (123), Об’єднання іудейських релігійних організацій України (80), Прогресивний іудаїзм (51), Конгрес іудейських громад (13) та ін.. Разом по Україні маємо 290 іудейських громад (було 258). Чомусь не зросла кількість Об’єднання хасидів. Існує сім іудейських навчальних закладів, друкується 29 періодичних видань.

НОВІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ. Зростання на наших теренах нових, як для України, різноконфесійних течій (насамперед неохристиянських, неоорієнталістських та рідновірських, яких подеколи називають ще неоязичницькими) є відображенням загальних тенденцій нинішньої подальшої конфесіоналізації релігій світу. Відтак поява у нас НРТ не є якоюсь випадковістю чи чиїмсь злим умислом. На зміну модерну і в християнстві приходить постмодерн. Визначити достовірну кількість неорелігійних спільнот в Україні надто складно із-за того, що не всі вони пройшли офіційну реєстрацію із-за їх небажання цього, деяким з незрозумілих мотивів держоргани відмовляють у праві реєстрації, хоч від цього їх діяльність не припиняється, бо ж згідно законодавства реєстрація у нас не є обов’язковою. До того ж, починаючи з 2004 року Держкомрелігій чомусь використовує оптовий підхід до фіксації деяких конфесійно різноманітних течій, подає їх під загальними рубриками харизматичні, орієнталістські, язичницькі та ін., що не дає нині можливості з повною достовірністю говорити про процеси конфесіоналізації на українських теренах. Залишилися глухими до наших прохань розшифрувати ці цифри відповідні управління ряду областей України. На початок 2008 року за офіційною статистикою в країні зареєстровано 1895 організацій новітніх релігійних течій (5,5% від загальної кількості), зокрема неохристиян – 1627, неоорієнталістів – 151, рідновірів -116. Серед НТР помітними є спільноти різних харизматичних напрямків (1465 організацій). Вони є переважно в східних та південних областях України. Діє також Новоапостольська церква (59 громад), Церква Ісуса Христа Святих останніх днів – мормонів (55), Церква Христа (117). Дещо стабілізувалися неоорієнталістські течії – Товариство свідомості Крішни (45 громад), буддисти (54). Функціонує 116 громад різних рідновірських напрямів, зокрема 52 – РУНВіри.

НАЦІОНАЛЬНО-РЕЛІГІЙНІ МЕНШИНИ. Свої національно-релігійні громади в Україні мають євреї (вище було), вірмени, німці, шведи, караїми, кримчаки, греки, корейці та ін.. Серед цих малочисельних релігійних спільнот України варто назвати Вірменську Апостольську Церкву, яка має 26 організацій. Центр церкви, очолюваний архиєпископом Григорісом, знаходиться у Львові. Відрадно, що стабілізувалися громади караїмів (їх 13). Тут варто застерегти від прагнень іудеїв підпорядкувати собі караїв, хоч вони є самостійною релігійною спільнотою. Як і християни, вони прийняли Старий Завіт Біблії, але ж із-за цього перших чомусь іудаїзм поглинути не прагне

Хоч в 2007 році і зросла кількість духовних навчальних закладів (на 7), але з незрозумілих причин на 2,5 тис. скоротилася кількість тих, хто в них навчається. Замість того, щоб зростала кількість недільних шкіл, які дають можливість релігійним спільнотам організувати духовне навчання своїх вірних, маємо їх скорочення майже на сотню. Розлінилися батюшки, не прагнуть навчати вірних релігії! Водночас наявне прагнення історичних церков, як це зазначалося вище, всупереч положенню Конституції про відокремлення школи від церкви, влізти в готову шкільну аудиторію, не рахуючись при цьому із полісвітоглядністю і поліконфесійністю учнів, небажанням декого з батьків навчати їх дітей різним, не відповідним достовірним висновкам науки біблійним оповідям (до того ж за рахунок держави). Хоч кількість монастирів і збільшилася в 2007 році на 15 одиниць, але не маємо в країні особливого покликання до чернецтва Лише на 123 особи зросла кількість їх насельників. У 2007 р. загалом продовжували розбудову своєї мережі православні Церкви, що подеколи виливалося в колізії між ними, взаємні переходи громад. Якщо Київський Патріархат десь на 128 одиниць збільшив свою організаційну мережу, а УПЦ МП – на 269, то маємо зростання лише на 23 громад УАПЦ, що зумовлюють внутрішні чвари в цій Церкві. На 57 організацій зросла мережа греко-католиків, на 18 – римо-католиків. Загалом же маємо вже насичення парафіями УГКЦ та РКЦ західного регіону країни. Інтенсивне зростання мережі протестантських церков дещо уповільнилося (за рік збільшення лише на 129 релігійні організації, а в 2006 році – на 204, в 2005 – майже на 400). Помітно збавили темпи росту баптисти (лише 14 організацій, з них ВСО ЄХБ – 6). Тут маємо ріст переважно із-за багатодітності баптистських сімей. Зате євангелісти зросли на 25, п’ятидесятники різних об’єднань – на 90 (з них ЦХВЄ – на 34). Єговісти поповнилися 17 громадами. Продовжують зростати громади мусульман в Криму (було 951, стало 960). Проте продовжуються конфлікти між окремими течіями в іудаїзмі та ісламі. З нових течій успіх в поширенні мають харизмати, зокрема Церква Повного Євангелія (було 583 організацій стало 613), а ось неоязичники та неоорієнталісти загалом стабілізувалися у своєму рості (відповідно п’ять і одна організації росту). Рік знаменувало розширення мережі духовних навчальних закладів (на 7), незначне збільшення видруку ЗМІ релігійними спільнотами (на 3), завершення будівництва нових храмових споруд і будинків молитви. УГКЦ в регіоні її високого поширення утверджується як тоталітарна спільнота: вона йде в дитячі садочки, школи, вузи, громадські організації, армію, силові структури тощо. На цей статус прагне УПЦ МП на півдні і сході країни. Останньому сприяє діяльність біляцерковних братських структур, що спекулюють на політичних проблемах буття України. Відносини між конфесіями і Церквами в році загалом були толерантні, хоч подекуди мали місце протистояння між православними різних церков із-за володіння храмами. Цьому сприяла підтримка, навіть силовими методами, Церкви МП з боку лівих партій і найбільше – чоловічих формувань вітренківців та каурівців. Незрозумілим залишаються джерела фінансування „бойовиків Каурова” чи «братчиків Лукіяника», які з’являються тут-як-тут, якщо десь громада виявить намір перейти з Московського до Київського Патріархату. Останній Патріархат сподівається на його підтримку з боку держави, практично не розвиває свій братський рух, очолюваний колишнім депутатом п. Гудимою, не актуалізує і відроджує ті риси, які характеризують власне Українське Православ’я, зокрема демократичність, соборноправність та ін. Дещо напруженим є релігійне життя в Криму, зокрема у відносинах московських православних і кримо-татарських мусульман, останніх – з ваххабітами, десь понад 40 громад яких є вже в АРК. Мали в році 2007 фактично повне відсторонення УПЦ МП від ідеї розбудови Помісної Православної Церкви України, хоч Президент країни В.Ющенко й актуалізував цю проблему, зокрема організувавши на державному рівні безнаслідкове відзначення 1020-річчя хрещення Київської Русі. Зрештою, одержав він ухвалене Вселенським Православ’ям несприйняття етнофілетизму й етатизму.

Помітною подією 2007 року була зустріч представників УПЦ КП з предстоятелем УПЦ МП, засудження архієрейським собором цієї Церкви т.зв «політичного православ’я», носіями якого, окрім каурівщини, постають й інші біляцерковні об’єднання Московсько-Православвної Церкви України. Несприйняття Москвою рішення Архієрейського Синоду УПЦ МП про засудження політичної діяльності православного священства і братств України відразу розкриває корінь тих політичних, загалом українофобських акцій, які проводять спільноти, за словами В.Путіна, «Російської Православної Церкви в Україні». Водночас УПЦ МП шукає шляхи поєднання з УАПЦ, а остання все більше дистанціюється від УПЦ КП. Похвальним можна вважати засудження Синодом УПЦ МП 11 листопада 2008 року фактично політичної діяльності Союзу православних братств України (Всеукраїнського Православного братства в ім’я святого архістратига Божого Михаїла, Всеукраїнського Православного братства Олександра Невського) та деяких інших громадських організацій мирян, зокрема «Православная общественность Одессы» та «Духовно-патриотический союз «Новороссия», розповсюджуваних ними видань, розповсюдження так званого «чину всенародного покаяння». Синод відкликав своє благословення на діяльність цих фактично проросійських православних братств та організацій України і водночас, схвалюючи ті хресні ходи мирян, які є «видимим проявом віри та благочестя народу Божого», заборонив проведення такого роду маніфестацій під політичними гаслами (Церковна православна газета. – №21).

Не вирішеними для багатьох Церков країни залишилися питання реституції, одержання земельних ділянок, зменшення високих податків та ін. Певні парламентські кола все частіше прагнуть дещо політизували релігійне життя країни. Проросійськи зорієнтовані біляцерковні православні організації Півдня і Сходу країни Церкви Московського Патріархату все активніше заявляють про своє неприйняття Української Автокефалії, йдучи у вирішенні цього питання навіть на протистояння із керівництвом Церкви та й держави, коли у своїй пресі заявляють про необхідність використання засобів непослуху останній, організації демонстрацій вірних проти тієї політики деколонізації, національного відродження, яку проводить Україна. Православні братства вдалися (зрозуміло, хто їх спонсорує) до відкритої пропаганди ідей малоросійства заштатного єпископа Іполіта (Хілька).

Актуалізувалося в 2007-2008 роках в Україні з подання Служб Президента питання відзначення 1020-річчя хрещення Русі. Ця ініціатива була гаряче підтримана Московським Патріархатом, бо ж давала йому можливість ще раз виявити свої претензії на Україну як свою «канонічну територію». З врахуванням цього було прийняте Патріархом Олексієм ІІ надіслане йому запрошення В.Ющенка на урочистості 1020-річчя до Києва. Але при цьому варто зауважити на тому, що Російська Православна Церква не спішить відзначати 560-ліття виокремлення Московської митрополії з Київської (в роки Сталіна у 1948 році 500-ліття відзначали надто гучно), бо ж тоді з’ясується що ця подія відбулася повністю неканонічно, адже Московська Церква є донькою щодо Київської і останній автокефалію має давати Константинополь, а такі події православно-церковної історії, як місія апостола Андрія, просвітителів Кирила і Мефодія, хрещення 988 року, здобутки Могилянської доби, Церкві Москви не належать.

Сказане вище засвідчує те, що в питаннях проблем релігійного життя треба бути обережним і освіченим, а не діяти (до чого вдаються ще державні чиновники різних рангів) «по понятиям».

Сподіваємося, що усуненню всіх означених вище проблем церковно-релігійного життя і державно-церковних відносин сприятиме діяльність новопризначеного головою Державного Комітету України у справах національностей і релігій професора Олександра Сагана – знаного в Україні і світі релігієзнавця, який налаштований на свободу конфесійного буття в країні, толерантність міжконфесійних і міжцерковних відносин, становлення в Україні Православної Автокефалії. Слушною є його ідея опрацювання давно очікуваної наукової Концепції державно-церковних відносин, підготовки нового Закону України про свободу світоглядів, віросповідань і релігійних організацій. Його наукові праці присвячені з’ясуванню особливостей Київського Православ’я, які слід відроджувати при розбудові Помісної Церкви в Україні.

Вище я дав кількісні показники релігійної мережі України станом початку 2008 року, а також назвав ті проблеми, які характеризували релігійне життя країни в означеному році, визначив його тенденції і колізії. Оскільки зміни релігійної картини на початок 2009 року виявилися неістотними, то я не став вилучати чи переробляти текст, який був до цього . Додаю лише аналіз цифрових показників релігійного життя, оприлюднених Держкомнацрелігій України.

Advertisements